Народний депутат України

Олександр Співаковський

О.Співаковський: Закон «Про освіту» не може забезпечити реформування української системи освіти та покращення

Народний депутат Олександр Співаковський в соціальних мережах розповідає, як відбулось розширене засідання Комітету з питань науки і освіти щодо проекту закону України «Про освіту» (р.н.3491), поданий Кабінетом Міністрів України:
«В обговоренні законопроекту взяли участь народні депутати-члени Комітету, Міністр освіти і науки Сергій Квіт, перший віце-президент Національної академії педагогічних наук України Володимир Луговий, ректор Київського університету імені Бориса Грінченка Віктор Огнев’юк, Голова Профспілки працівників освіти і науки України Георгій Труханов, представники Спілки ректорів України, Національної асоціації інвалідів, громадських об’єднань «Реанімаційний пакет реформ», «Батьківський контроль», а також директори шкіл, ліцеїв та професійно-технічних училищ.


Майже всі учасники засідання поділяли думку, що у такому вигляді проект Закону не можна виносити на розгляд у Парламент. Адже в ньому упущені ряд важливих та принципових норм, а пропозиції, рекомендації та зауваження, які були надані під час розробки законопроекту експертами та громадськістю, на жаль, не були враховані. Основні перестороги та застереження присутніх стосувались:
– запровадження 12-річного навчання. Є незрозумілим, що лежить в основі повернення до 12-річки: прагнення розвантажити програму для учнів, чи все ж таки 11-річне навчання є недостатнім для наших дітей і потрібно додати ще один рік з такою ж самою завантаженістю? Поки що цілі цього «нововведення» незрозумілі;
– побудови у законопроекті такої системи освіти у якій держава та її інтереси стоять вище над людиною, а органи державної влади централізують систему управління освітою, внаслідок чого академічна і адміністративна автономія закладів освіти слабо простежується;
– проходження державної сертифікації педагогічними працівниками саме на засадах добровільності, адже у законопроекті сертифікація виступає у ролі ще одного з видів контролю влади над якістю освіти;
– відсутність переліку принципів і засад освітньої діяльності за принципом державно-громадського партнерства в управлінні освітою, зокрема, розширення повноважень і відповідальності громадськості із забезпечення якості освіти, визначення змісту освіти, управління закладами освіти та системою освіти у цілому;
– відсутності системності законопроекту в частині забезпечення освітніх потреб осіб з особливими потребами та невідповідності термінологічного апарату законопроекту Конвенції про права інвалідів, Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів»;
– закріплення надзвичайної кількості прав та повноважень органів державної влади у сфері управління освітою, та їхня незбалансованість з обов’язками та ін..
Зі свого боку хочу зазначити, що надаю свою повну підтримку тим надзвичайно важливим заходам, які здійснюються Міністерством освіти і науки України щодо забезпечення проведення кардинальних реформ у освітянській сфері.
І представлений до розгляду на сьогоднішньому засіданні Комітету проект Закону України “Про освіту” покликаний стати, напевне, найважливішим фундаментальним елементом у побудові нової системи освіти нашої країни.
Тим не менш, ми не повинні забувати, що цей документ визначатиме долю освіти в Україні на наступні 10-20 років, тому до його розробки та прийняття ми повинні підійти максимально виважено, відповідально та скрупульозно, враховуючи думки та пропозиції усіх зацікавлених осіб.

На мою думку існує низка зауважень і проблемних моментів, на які слід звернути увагу, і які потребують негайного їх доопрацювання, зокрема:
По-перше, невідповідність низки положень цього законопроекту нормам Конституції України.
Зокрема, статтею 53 Конституції визначено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
Натомість, у частині шостій статті 3 цього законопроекту зазначається про те, що особа має право безоплатно здобути освіту на кожному рівні освіти один раз, крім випадків, визначених законами України. Особа, яка не завершила навчання за кошти державного або місцевого бюджету за певним рівнем професійної або вищої освіти, має право повторно здобувати освіту відповідного рівня за умови відшкодування до державного або місцевого бюджету коштів, витрачених на оплату послуг з підготовку фахівців, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Вважається, що запропоновані проектом закону обмеження права особи безоплатно здобувати освіту на кожному рівні лише один раз, суперечать Конституції України і тому не можуть бути застосованими.
По-друге – серйозною проблемою законопроекту є те, що далеко не всі побажання стейкхолдерів освіти були враховані. Це може призвести до серйозних проблем в процесі його імплементації. Зокрема, ідея 12-річної середньої освіти не підтримується більшістю громадян України. Згідно з соціологічними опитуваннями фонду «Демократичні ініціативи», близько 70% українських батьків не хочуть, щоб їхні діти вчилися у школі 12 років. Тому закріплення дванадцятирічки в законопроекті буде неодмінно викликати пасивний чи активний опір, а відсутність ресурсів для його реалізації на практиці може остаточно дискредитувати цю реформу в очах громадськості.
По-третє – закон не вирішує проблеми розірваності освітнього простору.
Хочу наголосити, що найголовнішою умовою для реалізації кожною людиною конституційного права на задоволення своїх освітніх потреб протягом життя є інтеграція, синхронізація та гармонізація елементів освітнього середовища як по вертикалі, так і по горизонталі через можливості побудови індивідуальної освітньої траєкторії людини впродовж життя. Тобто це створення такого освітнього середовища, яке з точки зору людини не розірване, а інтегрує можливості власної капіталізації через можливості переходу як від нижчого освітнього рівня до вищого, так і вільної зміни спеціалізацій під час отримання необхідних компетентностей.
На жаль норми проекту нового закону України “Про освіту” не створюють умови для існування єдиного освітнього простору, а навпаки – розривають його! Але не може бути успіху в розірваному освітньому просторі.
По-четверте – у законопроекті не збалансовані права і обов’язки державних органів влади у сфері управління освітою. По суті він закріплює повне одержавлення освіти, яке збереглося в нас з тоталітарних часів. В законопроекті взагалі відсутні норми про відповідальність органів державної влади за освітню політику і в той же час містяться гіпертрофовані переліки їхніх повноважень. Функції місцевих органів влади, а також громад в управлінні та особливо у фінансуванні закладів освіти повинні бути узгоджені з цими органами влади при підготовці цього законопроекту. Поки що цього немає.
По-п’яте – законопроект не передбачає ніяких механізмів стимулювання недержавних інвестицій в українську освіту.
По-шосте – в законопроекті повністю відсутній принцип конкурентності навчальних закладів. Багато разів рекомендований різними експертами принцип «гроші ходять за дитиною» так і не був відображений у законопроекті.
По-сьоме – контроль якості освіти, закріплений в законопроекті, залежить від державних інституцій, і майже не залежить від споживачів. Інтереси незалежних від держави стейкхолдерів в управлінні якістю освіти ніяк не відображені. Державні стандарти, державна сертифікація, акредитація, ліцензування – всі ці монопольні функції, закріплені за центральними органами державної влади, по суті знівелюють академічну свободу навчальних закладів якщо законопроект буде прийнято в такому вигляді.
По-восьме – у законопроекті відсутня чітка інтегрованість з іншими законодавчими актами освітньої сфери, а також концептуальна та поняттєво-термінологічна узгодженість його положень з нормами Закону України «Про вищу освіту», проекту Закону України «Про професійну освіту» та з нормами чинного законодавства;
По-дев’яте – в законопроекті відсутня регламентація принципу проведення справедливої ротації керівників, науково-педагогічного та педагогічного складу навчальних закладів а також визначення граничного віку їх перебування на таких посадах.
Відсутність практичної реалізації цього принципу призведе до неможливості оновлення науково-педагогічних та педагогічних кадрів, подальшої стагнації освітньої системи та відтоку молодих талановитих кадрів за кордон.

Враховуючи викладене вище можна стверджувати, що зміст запропонованого проекту Закону «Про освіту» не дозволяє говорити про те, що такий закон може забезпечити реформування української системи освіти, її покращення, підвищення якості та умов навчання.
Слід розуміти, що неякісно написаний закон не буде виконуватися. Його нововведення можуть бути впроваджені згори насильницьким способом, але саме тому вони зазвичай стають черговим джерелом корупції і призводять свавілля чиновників над освітою та освітянами. До того ж реалізація багатьох нововведень, запропонованих проектом, буде потребувати нових витрат з державного бюджету в умовах, коли зростання кількості грошей в бюджеті найближчим часом не передбачається. Цілком передбачувана сьогодні нестача коштів призведе до неякісного впровадження освітньої політики в цих питаннях, що є загрозою для майбутнього української освіти.

Заслухавши фахову оцінку запрошених учасників засідання та в результаті обговорення, ми разом з колегами одноголосно прийняли рішення рекомендувати Верховній Раді України повернути проект Закону України «Про освіту» суб’єкту законодавчої ініціативи на доопрацювання».

Джерело